jurgen | анекдоты, баяны, байки etc

- Микола, а чому тебе в партію не взяли?
- Та кажуть, на весіллі у Махна був, кажуть, на гармошці грав.
- Так а ти скажи шо не було тебе там.
- Та як я скажу, як вони там усі на тому весллі танцювали?

Поступает Василий Иванович в институт. Приемная комиссия решает:
такого известного человека надо обязательно принять. На вступительном
экзамене у него спрашивают, указывая на портрет К. Маркса:
- Скажите кто это?
- Эээ...
- Мы вам подскажем первую букву - "М".
- Махно?! Ну зароос, не узнал.

Физик Георгий Гамов бежал в США из сталинской России. Говоря о том, что с ученым в эпоху политической нестабильности может приключиться все что угодно, он рассказывал такую историю:
"Вот сюжет, который поведал мне один из моих друзей, Игорь Тамм (Тамм — лауреат Нобелевской премии по физике 1958 года). Однажды, когда город был занят красными, Тамм (в те времена профессор физики в Одессе) заехал в соседнюю деревню узнать, сколько цыплят можно выменять на полдюжины серебряных ложек — и как раз в это время деревню захватила одна из банд Махно. Увидев на нем городскую одежду, бандиты привели Тамма к атаману — бородатому мужику в высокой меховой шапке, у которого на груди сходились крест-накрест пулеметные ленты, а на поясе болталась пара ручных гранат.
— Сукин ты сын, коммунистический агитатор, ты зачем подрываешь мать-Украину? Будем тебя убивать.
— Вовсе нет, — ответил Тамм. — Я профессор Одесского университета и приехал сюда добыть хоть немного еды.
— Брехня! — воскликнул атаман. — Какой такой ты профессор?
— Я преподаю математику.
— Математику? — переспросил атаман. — Тогда найди мне оценку приближения ряда Макларена первыми n-членами. Решишь — выйдешь на свободу, нет — расстреляю.
Тамм не мог поверить своим ушам: задача относилась к довольно узкой области высшей математики. С дрожащими руками и под дулом винтовки он сумел-таки вывести решение и показал его атаману.
— Верно! — произнес атаман. — Теперь я вижу, что ты и вправду профессор. Ну что ж, ступай домой.
Кем был этот человек? Никто не знает. Если его не убили впоследствии, он вполне может преподавать сейчас высшую математику в каком-нибудь украинском университете".

Повстанська армія Нестора Махна зовсім недовго контролювала Катеринослав (нинішній Дніпро), але залишила про себе серед жителів теплі спогади. Незважаючи на війну і розруху, Махно розпорядився регулярно видавати грошову допомогу багатодітним сім’ям та виділив мільйон рублів на дитячі будинки, сиротинці та на допомогу інвалідам. Особливі відносини у батька склалися з директором міського історичного музею, відомим істориком Дмитром Яворницьким. Махно не тільки заборонив будь-кому втручатися в справи музею, а й виписав установі дрова для опалення – небачена розкіш в ті часи.

У дитинстві Нестор Махно розмовляв суржиком, але, сидячи в московській в’язниці, перейшов на російську. А коли повернувся в Україну, говорив українською так погано, що соромився сам себе – про це батько пише в своїх спогадах. Однак в 1919 році він вже цілком стерпно розмовляв українською – не без впливу своєї дружини, вчительки української мови Галини Кузьменко. А в своїх мемуарах, написаних в еміграції, Махно зізнавався: «Про одне лише доводиться пошкодувати мені, випускаючи цей нарис у світ: що він виходить не в Україні і не українською мовою». У той же час Нестор Іванович завжди нещадно критикував тих політиків, яким «потрібна була тільки українська мова, а не повнота свободи України і трудового народу, який населяє її».

Неймовірно, але факт – Нестор Махно писав вірші. Деякі з них збереглися до нашого часу. Соратники батька ставилися до його захоплення іронічно і навіть називали його «наш Пушкін». Тим не менш, деякі вірші Махно не позбавлені ліризму. Наприклад, ось цей:
Ви вибачте мене, хто в атаку
Йшов зі мною і кулею вбитий,
Мені б про вас належало заплакати,
Але я бачу очі ваших дружин.
Ось вони вас отвоють, отплачуть
І лампади не стануть гасити …
Ну, а батько не може інакше,
Він вміє не плакати, а мстити.

Навіть опинившись в еміграції в Парижі і важко зводячи кінці з кінцями (доводилося працювати теслею і друкарським працівником), Нестор Махно не припиняв громадської діяльності. Він писав статті, видавав газети, спілкувався з анархістами з різних країн. А в лютому 1934 року Махно вийшов на останню в своєму житті політичну акцію: приєднався до демонстрації протесту проти спроби фашистського перевороту в Парижі.